Шановні пані та панове!

Вітаємо на офіційній веб-сторінці першого українського театру на західноукраїнських землях, одного із найстаріших театрів України - Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені Івана Озаркевича.

---

ВАЖЛИВА ІНФОРМАЦІЯ!

У приміщенні Коломийського театру за адресою: пл.Вічевий майдан, 7,

знаходиться УКРИТТЯ.

 

---

  

Шановні коломияни і гості нашого міста. Дорогі наші глядачі і театролюби!

Запрошуємо вас провести другий місяць весни твердою вірою в перемогу життя над смертю, позитивним настроєм і душевною гармонією. Ми хочемо допомогти вам в цьому своєю творчістю і пропонуємо до вашої уваги таку ПРОГРАМУ ВИХІДНОГО ДНЯ:

СУБОТА 26 квітня. Трагікомедія Габрієлі Запольської «МОРАЛЬ ПАНІ ДУЛЬСЬКОЇ»

Пані Дульська - владна й деспотична жінка. Її мораль - це відсутність будь-яких моральних норм і принципів, якщо справа стосується її особисто, або членів її сім’ї. А, може, такі дульські є і у вашому оточенні? Краще їх бачити тільки на сцені!

ПОЧАТОК о 17:00 год.

НЕДІЛЯ 27 квітня:

Для нашої дітвори: Улюблена казка Шарля Перро «КІТ У ЧОБОТЯХ»

Ну, яке там життя без кота? Коли труднощі заганяють в глухий кут, допомогти можуть тільки мудрі пухнасті думки!

Так і бідолашному Жаку Простаку довелося опинитися у великій скруті, але мудрий та винахідливий кіт не дасть господарю впасти у відчай. А розкішні чоботи й капелюх додають йому ще більшої впевненості!

Відома казка Шарля Перро “Кіт у чоботях» вчить нас бути відважними на шляху до щастя, шукати вихід, а не виправдання, та жити на повну!

ПОЧАТОК о 12:00 год.

На вечірній сцені - сцени з життя Івана Франка у виставі «ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ» за п’єсою Тетяни Іващенко «Таїна буття».

ПОЧАТОК о 17:00 год.

Чекаємо на вас з нетерпінням. Адже творимо для вас з любов’ю.

Квитки можна придбати в касі театру.

Інформація і колективне бронювання за телефонами: 096 651 03 82, 099 198 57 70

---

Творимо для вас з любов’ю!

Квитки можна придбати в касі театру.
Інформація і колективне бронювання за телефонами: 096 651 03 82, 099 198 57 70

 

---

 

Богдан Волошинський,
член Національної спілки
краєзнавців України

ДІМ, В ЯКОМУ ОСЕЛИЛАСЯ ПОКУТСЬКА МЕЛЬПОМЕНА

Історія спорудження, первісного й подальшого використання будинку, в
якому сьогодні працює Коломийський академічний обласний український
драматичний театр імені Івана Озаркевича, досліджувалася істориками,
архітекторами й краєзнавцями [3; 4], однак досі залишалося чимало лакун щодо
часу й обставин його будівництва та введення в експлуатацію, як також щодо
персоналій архітекторів – авторів проєкту споруди. А для колекціонерів-
філокартистів так і залишається загадкою, чому серед сотень випусків поштівок
довоєнного й міжвоєнного часу з видами Коломиї досі не виявлено жодного
примірника із зображенням цього імпозантного будинку в середмісті.
Нашу оповідь почнемо з історії заснування й розвитку коломийського
громадського об’єднання, яке спорудило цю пам’ятку архітектури. Після
жорстокої розправи російського царизму з учасниками Січневого шляхетського
повстання 1863 р. польська спільнота в Галичині ініціювала утворення грона
місцевих культурно-просвітницьких товариств, які мали за мету налагодити в
різних суспільних верствах роботу з патріотичного виховання та поліпшення
освітнього й загальнокультурного рівня громадян для підготовки до подальших
визвольних змагань. Для такої праці в міщанському середовищі в галицьких
містах і містечках утворювалися ремісничі товариства з однаковою короткою
назвою «Gwiazda» («Зоря»), хоча повні їх назви різнилися між собою, нерідко
навіть не містячи слова «польське». В різних місцевостях краю спершу вони
відмінні були структурою, статутами, формами роботи й не мали
централізованого підпорядкування (аж у 1911 р. було здійснено їх
організаційне об’єднання в одну спілку, а 1912 р. прийнято типовий статут і
запроваджено єдину назву «Товариство польських ремісників і промисловців
«Gwiazda»). А серед різноманітних напрямків їхньої роботи виділялася
організація дозвілля ремісничої молоді, зокрема навчання музиці й співу,
залучення до аматорських театральних гуртків.
Перша ініціатива заснування ремісничого товариства «Gwiazda» в
Коломиї оформилася в 1879 р. підписанням його статуту групою ініціаторів,
серед яких був відомий місцевий підприємець Любін Біскупський, засновник
фабрики машин і ливарного виробництва. Однак до початку 1890-их років
товариство залишалося нечисленним та малоініціативним. У квітні 1892 р. на
загальних зборах було обрано нове й активніше керівництво, до складу якого
увійшов поштовий службовець Ізидор Кружлевський, обраний заступником
голови [11, с. 1]. До його заслуг належать значне пожвавлення культурно-

просвітницького напрямку роботи, створення бібліотеки та заснування хору й
аматорського театрального гуртка, до режисури в якому запросили Ізидора
Трембицького, керівника українського аматорського театру при коломийському
«Першому літературно-драматичному товаристві імені Г. Квітки-Основ'яненка»
й колишнього актора Руського народного театру товариства «Руська бесіда» у
Львові [8, с. 3].
І. Кружлевський також ініціював налагодження порозуміння й співпраці з
українськими міщанами та спільне влаштування літературно-музичних вечорів,
концертів і вистав. Так упродовж лютого 1893 р. театральний гурток товариства
«Gwiazda» відіграв кілька вистав українською мовою [10, с. 3]. Тоді ж було
утворено спільний польсько-український організаційний комітет з вшанування
32-их роковин смерті Тараса Шевченка і 12 березня 1893 р. в залі міської
ратуші за співучастю ремісничого товариства й місцевого осередку Товариства
музичного ім. Монюшка було влаштовано декламаційно-музичний вечір поезії
Т. Шевченка, який відбувся з великим успіхом за участю українських співаків і
читців, а також українських громадських діячів, зокрема Стефана
Танчаковського і Кирила Трильовського [13, с. 1 – 2]. А ще І. Кружлевський в
1895 р. розпочав підготовку до придбання товариством власного осідку й
розпочав збір коштів. Однак у зв’язку з його передчасною смертю в 1898 р.
чимало гарних ініціатив було втрачено, а діяльність товариства знову підупала.
Значно пожвавилася робота коломийського ремісничого товариства з
обранням в 1900 р. нового складу проводу, очоленого енергійним адвокатом
Мар’яном Юркевичем. Серед першорядних планів товариства знову постало
питання власного осідку, яке вирішили в 1907 р. шляхом купівлі садиби на
вулиці Валовій (нині Вічевий майдан), що раніше належала асесорові Янові
Стадниченку. Будівлі на цій ділянці було відремонтовано й у них влаштовано
канцелярію товариства, бібліотеку, актову і більярдну зали, впорядковано сад
[11, с. 1]. Але в зв’язку із зростанням кількості членів і запровадженням нових
форм діяльності (організацією лекторію, масових урочистих заходів, екскурсій,
гурткової роботи) за пару років постало питання спорудження на цій самій
ділянці нового місткішого будинку товариства. Тому в січні 1911 р. оголосили
конкурс на проєктування будинку і в технічному завданні поставили умову, що
в ньому має бути «зала 10 х 15 м. і мала сцена рухома», причому «будинок має
бути так задуманий, аби від північної сторони можна було, при потребі,
добудувати більшу залу» [9, с. 5]. Проєкт будівлі розробило львівське
архітектурне бюро Владислава Дердацького 1 та Вітольда Мінкевича 2 [11, с. 1].
1 Владислав Дердацький (1882 – 1951) – польський архітектор і педагог. Закінчив відділ (факультет) архітектури
Львівської політехніки і залишився працювати на посаді старшого асистента. Одночасно впродовж 1907 – 1910
рр. працював архітектором в архітектурному бюро Івана Левинського, а 1911 р. разом з Вітольдом Мінкевичем
відкрив власне архітектурне бюро. З 1920 р. працював професором Львівської політехніки (упродовж 1922 –
1923, 1927 – 1930 рр. був деканом відділу архітектури). 1946 р. виїхав до Сілезії, де завідував кафедрою
будівництва Сілезького університету.

Будівельні роботи розпочали в 1912 р., а на час будівництва канцелярію й
бібліотеку товариства тимчасово перенесли до приміщення крайової шевської
школи на вул. Франца Йосифа (нині бульвар Лесі Українки) [7, с. 3].
Насамперед цілком розібрали старі будівлі й викопали рови для фундаменту
нового будинку, а з північної сторони земельної ділянки одразу ж
зарезервували площу під майбутні, в разі потреби, добудови споруди. 6 жовтня
того самого року з великими урочистостями, за участю керівників маґістрату й
представників міських громадських об’єднань відбулася церемонія закладення
й освячення наріжного каменя. Привселюдно було зачитано пам’ятний акт,
оформлений друкарнею А. Мізевича, який за тим герметично закоркували в
скляній посудині, помістили в бронзову капсулу й замурували в кут
фундаменту разом з наріжним каменем [12, с. 4].
Упродовж двох наступних років будова жваво посувалася під
керівництвом місцевих будівничих Кубіша й Піскозуба [11, с. 2]. Влітку 1914 р.
місцева преса повідомила, що будівництво йде до завершення, тривають кінцеві
опоряджувальні роботи та облаштування глядацької зали на 400 місць [14, с. 4].
Восени мало б відбутися урочисте освячення готового будинку, але
розпочалася Перша світова війна й вже 15 вересня до міста вступило
окупаційне царське військо. У часі трьох російських окупацій в місті завмерло
громадське життя й перестала виходити місцева преса. Тому про початок та
умови експлуатації будинку нам бракує відомостей. Щодо подій воєнного часу,
які відбулися в залі цього будинку, то довідуємося з щоденника коломийця
Володимира Глинського, що на Йордан, 19 січня 1917 р. пополудні в цій залі з
встановленою ялинкою було влаштовано доброчинний концерт і частунок для
вихованців українського дитячого притулку [2, с. 34].
Споруджений напередодні Першої світової війни будинок містив актову
залу (розміром 10,5 х 14,0 м.) зі сценою, яка не проєктувалася для виступів
професійних театральних труп (малий планшет сцени, низька сценічна коробка
без колосників, відсутність гримерних кімнат для акторів). У червні 1917 р. (в
часі останньої, третьої російської окупації міста) цю залу, з ініціативи
тодішнього очільника товариства Антона Віммера і з дозволу окупаційної
влади, реконструювали під кінотеатр, добудувавши ззовні кінобудку [5, арк. 5].
А в грудні 1918 року, у період становлення Західно-Української Народної
Республіки, українська молодіжна аматорська трупа вже грала тут театральні
вистави [1, с. 3] (оскільки в будинку Щадничої каси, який містив театральну
залу, тоді працювала Окружна національна рада, представницький орган
2 Вітольд Мінкевич (1880 – 1961) – польський архітектор і педагог. Закінчив відділ (факультет) архітектури
Львівської політехніки. Разом з Владиславом Дердацьким 1911 р. відкрив власне архітектурне бюро. Упродовж
1911 – 1920 рр. викладав у Промисловій школі у Львові. Від 1920 р. працював професором Львівської
політехніки, а 1931 р. став її ректором. Продовжував працювати в інституті впродовж Другої світової війни й
двох окупацій (совєтської й німецької). 1946 р. виїхав до Гданська, де завідував кафедрою монументальної
архітектури Гданської політехніки.

місцевого самоврядування ЗУНР). В цій самій залі 15 грудня того ж року
розпочав свою діяльність новостворений Народний театр ім. Тобілевича [6, с.
3]. У міжвоєнний час відновилося використання будинку для культурного
дозвілля членів товариства (бібліотека, більярд), залу знову надавали для
роботи кінотеатру [3, с. 34 – 35]. А від 1940 р. й до нашого часу тут
запрацювали професійні та аматорські (самодіяльні) українські музично-
драматичні театри.
Мабуть, гримасою історії сьогодні можемо вважати те, що омріяний
коломийськими театралами проєкт створення в місті професійної стаціонарної
драматичної сцени судилося реалізувати в епоху панування в Європі
тоталітарних режимів та ще й в будинку, який не будувався для театру.
Першими за це взялися совєтські «визволителі» в 1940 р., які планували
пожвавити агітаційно-пропагандистську роботу серед «малосвідомих галичан».
Свій задум вони здійснили доволі швидко, залучивши на нову театральну сцену
артистів розпущеної трупи Театру ім. І. Котляревського, забезпечивши їх
совєтською драматургією та оселивши театр у колишньому будинку товариства
«Gwiazda» (бо тоді, володіючи пріоритетом вибору, будинок колишньої
Щадничої каси, який містив спеціально спроєктовану і обладнану театральну
залу, привласнили військові для організації Окремої прикордонної
комендатури). У роки німецької окупації на вже обжитій сцені від липня 1941 р.
почав працювати Український окружний театр, оскільки окупанти сприяли
діяльності культурно-розважальних закладів у запіллі. З приходом «других
совітів» в цьому ж осідку навесні 1944 р. відновили Коломийський український
музично-драматичний театр. Те, що в Коломиї артисти могли творити
мистецтво навіть в неймовірно тяжких умовах гітлерівської, а відтак початку
другої совєтської, окупацій маємо завдячувати небуденному організаторському
хисту та феноменальним дипломатичним здібностям знаного театрального
діяча середини ХХ століття Івана Когутяка, який зберіг для міста театр.
У зв’язку зі зміною функціонального призначення колишній будинок
товариства «Gwiazda» ще двічі докладно перебудовували й реконструювали з
метою максимального пристосування його для діяльності професійного
музично-драматичного театру: в 1939 р. збільшили сцену, зробили оркестрову
яму і перепланували внутрішні приміщення для службових і гримерних кімнат
та фойє, а в 1956 р., розкривши дах з черепиці, на 5 метрів збільшили висоту
сценічної коробки для механізації сцени. Коломийський український музично-
драматичний театр працював у цьому будинку аж до його ліквідації в 1962 р., а
пізніше тут діяли Коломийський народний самодіяльний театр імені Ярослава
Галана та Коломийський народний самодіяльний театр районного будинку
культури. Від 1990 р. й дотепер в ньому працює Коломийський академічний
обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича. На початку
ХХІ століття театральний дім капітально відремонтували й технічно

модернізували, а його фасад прикрасили меморіальними таблицями в пам’ять
про першотворця галицько-українського театру Івана Озаркевича та видатних
артистів, які творили в цьому театральному осідку, – Василя Симчича й Оксани
Затварської.
Упродовж своєї понад столітньої історії теперішній коломийський
театральний будинок, в якому колись, волею випадку, на стало оселилася
покутська Мельпомена, став не лише мовчазним свідком артистичних тріумфів,
творчих осягнень і життєвих трагедій сотень українських митців, а нині ще й
домом для сучасного покоління артистів та символом відданості й
незрадливості коломийської публіки своїм сценічним кумирам і мистецьким
уподобанням.

Джерела і література:
1. Вистава «Верховинців». Покутський вісник. Коломия, 1918. Чис. 8. 8
грудня. С. 3.
2. Глинський В. Щоденник 1916 – 1920 рр. / Підгот. тексту, передм.,
примітки М. Васильчука. Коломия: Вік, 2010. 112 с.
3. Криворучко І., Кочержук М. Про що мовчать коломийські будівлі.
Частина перша. Коломия: Вік, 2024. 304 с.
4. Проскуряков В. Архітектура будинків і споруд в м. Коломия, які
використовувалися, пристосовувалися і проектувалися для діяльності
українських театрів. Вісник Національного університету «Львівська
політехніка». Архітектура. Львів, 2000. №410. С. 195 – 203.
5. Прохання мешканця м. Коломиї Віммера Антона про видачу йому
дозволу на відкриття кінематографа. Державний архів Івано-
Франківської області. Ф. 603, оп. 1., спр. 98, арк. 1 – 5.
6. Явір Е. З театральної салі. Покутський вісник. Коломия, 1918. Чис. 11.
19 грудня. С. 3.
7. Do szan. Członków Stow. Ręk. Gwiazda w Kołomyi. Gazeta kołomyjska.
№28. 13 lipca 1912. S. 3.
8. „Gwiazda”. Kurjer lwowski. №21. 21 stycznia 1893. S. 3.
9. Konkurs na plan budowy. Kurjer lwowski. №21. 14 stycznia 1911. S. 5.
10. Przedstawienie teatralne. Gazeta kołomyjska. № 12. 15 lutego 1893. S. 3.
11. Stow. rękodzielników „Gwiazda” w Kołomyi. Gazeta kołomyjska. № 40.
5 października 1912. S. 1 – 2.
12. Uroczystość poświęcenia kamienia węgielnego. Gazeta kołomyjska. №
39. 28 września 1912. S. 4.
13. Z powodu wieczorku Tarasa Szewczenki. Gazeta kołomyjska. №21. 18
marca 1893. S. 1 – 2.
14. Z życia towarzystw. Gazeta kołomyjska. № 26. 27 czerwca 1914. S. 4.

Ілюстрації:
1. Будинок Коломийського академічного обласного українського
драматичного театру імені Івана Озаркевича (колишній будинок
польського ремісничого товариства «Gwiazda»). 2020 р.
2. В глядацькій залі Коломийського академічного обласного
українського драматичного театру імені Івана Озаркевича. 2025 р.
3. Меморіяльні дошки на фасаді Коломийського академічного обласного
українського драматичного театру імені Івана Озаркевича. 2025 р.

---

---

 Коломийський

академічний обласний український драматичний

театр імені Івана Озаркевича

презентує свій ювілейний 177 театральний сезон

Прем’єра першої вистави Коломийського театру “Дівка на виданню або На милування нема силування” за п’єсою І.Котляревського “Наталка Полтавка” відбулася 8 червня 1848 року. Священик української церкви Іван Озаркевич адаптував твір Івана Котляревського до життя покутських українців. За словами Івана Франка: “Івану Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірськім кептарі”.

19 жовтня 1848 року, Озаркевич, привіз Коломийський театр до Львова, де коломияни зіграли виставу “Дівка на виданню або На милування нема силування” перед делегатами конгресу української інтелігенції. На думку Івана Франка, саме ця подія започаткувала український театральний рух в Галичині.

Славу Коломийському театру здобували актори, режисери, митці: Іван та Іванна Біберовичі (видатні українські актори другої половини XIX сторіччя), Володимир Блавацький (перший український Гамлет, засновник першого професійного українського театру в США), Микола Бенцаль (на думку театральних критиків: один із найкращих західноукраїнських акторів періоду 20-30 років минулого століття), Василь Симчич (відомий за своїми акторськими роботами в кіно: Захар Беркут - “Захар Беркут”, отець Мирон - “Білий птах з чорною відзнакою” та інші), Михайло Вербицький (автор музики Гімну України), Данило Нарбут (народний художник України), Оксана Затварська (першою на Прикарпатті отримала високе мистецьке звання “Заслуженої артистки України”), Іван Когутяк (відомий в Україні організатор театральної справи), Григорій Манько (відомий, як провідний актор Київської опери, один із засновників хору бандуристів), Тарас Мельничук (лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1992 р.), український поет-дисидент), Юрій Тодорів, Ігор Салій, Діна Жолобайло та багато інших.

Останнє своє відродження  в статусі професійного пережив Коломийськийтеатр в грудні 1989 року.

В 2008 році - Постановою Колегії Міністерства культури і  туризму України Коломийському театрові надано статус академічного і присвоєно ім’я його засновника Івана Озаркевича; а також започатковано Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення», який проводиться щорічно.

Театр є лауреатом численних світових та українських театральних форумі в: м.Единбург (Шотландія); Торонто, Монреаль, Кітчінер (Канада); м.Лодзь, Ельблонг, Зелена Гура, Жешув, Ольштин, Ченстохова (Польща); Хеб (Чехія); Бая Маре, Сучава, Радівці (Румунія); Неаполь, Помпей, Касерта (Італія); Мюнхен, Штутгарт, Нюрнберг (Німеччина); Пряшів (Словаччина); Херсон, Львів, Полтава, Кіровоград, Мукачеве, Тернопіль, Чернівці, Керч, Ніжин, Одеса…