Гріховне кохання, інтимні стосунки, які осуджуються усіма суспільними й церковними канонами і трактуються клерикалами, як розпуста - це з одного боку моралі. З другого боку - довголітній шлюб без кохання з виплодком дітей, народжених без любові, рутинне існування “у межах благопристойності”… Оце є два полярні полюси, довкола яких обертається земне людське існування. Вічна тема. Вічне запитання без відповіді - що, власне, є благом? І що є гріхом?..
На цій темі побудована нова вис-тава Коломийського драмтеат-ру під назвою “Коханці, або Історія одного кохання” за п’єсою американського драматурга Бернарда Слейда (яка в адаптації до різномовних театрів має різні назви).
Відразу слід обмовитися, що вистава рекомендована для перегляду тільки для дорослої публіки. Від себе зазначу, що виставу не бажано дивитися особам з непохитною мораллю. Або снобам, - які проповідують одне, а живуть зовсім протилежним.
Сюжет життєвий, аж занадто життєвий. Настільки життєвий, що не може викликати звинувачення в надуманості, або неправдоподібності.
…Герой вистави Джордж (артист Василь Швець) - сімейний мужчина; героїня Доріс (артистка Мар’яна Іванович) - одружена жінка. 25 років вони зраджують своїм благовірним і вінчаним, зустрічаючись раз на рік в одному готелі в один і той самий час. Шалено кохаються й обговорюють сімейні теми, сваряться й миряться, потім розходяться, щоби вдома народжувати дітей від своїх законних нелюбів.
І як назвати їхні стосунки? Вони занадто палкі й щирі, як для банальної розпусти, до того ж довготривалі. Вони занадто серйозні, як для флірту. З точки зору моралі, вони недопустимі, вони руйнують сім’ю.
Саме тому ні автор п’єси, ні режисер (Сергій Кузик) не розставляють акцентів.
Вистава грається на малій сцені. Актори - за метр відстані від глядача. У таких умовах сфальшувати словом, мімікою, жестом - неможливо. Це накладає особливу відповідальність за донесення голої правди.
Варто згадати ще одного персонажа, внесеного режисером - Санта-Клауса (арт. Сергій Лефор). Цей веселий Дід Мороз слугує своєрідною “буферною зоною”, він знижує надвисокий градус напруги, аби у глядачів не заболіла голова від правди.
Чи справилися актори з поставленим завданням? Чи повірить їм глядач? Це питання залишаємо відкритим для широкого обговорення. А резонанс вистава обов’язково матиме.
